11 років тому почалася окупація Півдня України. З першого російського солдата в Криму — до блокпостів у Бердянську, катівень у Херсоні та депортацій у Генічеську.  Окупація змінила обличчя українського Півдня, але не зламала його.

Крим: початок війни, якого «не було»

27 лютого 2014 року. Озброєні люди без розпізнавальних знаків захоплюють будівлю Верховної Ради АР Крим. Наступного дня — стратегічні об’єкти, аеропорти, ТРК. Так росія почала війну проти України — збройну, підступну, з порушенням усіх міжнародних норм.

Псевдореферендум у березні став фікцією, покликаною легалізувати агресію. За 11 років на півострові:

• понад 180 політв’язнів, переважно кримські татари;
• заборона Меджлісу та утиски кримськотатарської культури;
• викрадення, тортури, зникнення;
• повна русифікація освіти;
• військова база на місці туристичного краю.

З 2022 року Крим — головна логістична артерія для нової агресії: через нього росія перекидає війська, техніку, ракети.

«Ми не зникли. Ми просто чекаємо. І боремось» — слова кримського татарина, батька політв’язня.

Азов: суцільна окупація з 2022 року

З березня 2022-го під контролем росії опинилося все українське узбережжя Азовського моря: Маріуполь, Бердянськ, Приморськ, Мелітополь, Генічеськ. Після руйнування Маріуполя світ побачив, що означає російський «визволитель».

• Більше ніж 20 тисяч загиблих цивільних у Маріуполі.
• Блокада, голод, масові поховання у дворах.
• Депортації: десятки тисяч людей — примусово вивезені в росію.
• Русифікація освіти: заборона української мови, нові підручники, прапори.
• Робота тільки з російським паспортом — через шантаж і погрози.

Ці міста залишаються окупованими й зараз. Там усе ще є українські громадяни, які чекають і чинять невидимий опір: передають інформацію, зривають плани ворога, відмовляються брати участь у фейкових “виборах”.

Херсонщина: окупація, спротив, звільнення — і щоденний терор

Херсон — перше велике українське місто, яке росія захопила після початку повномасштабної війни. 1 березня 2022 року над містом підняли ворожий прапор. Але вже 2 березня тисячі херсонців вийшли на площу зі словами:  «Херсон — це Україна!»

Херсонщина стала символом спротиву. Люди з голими руками зупиняли БТРи. Ховали активістів. Виходили під кулі.

Понад 8 місяців окупації — і зрештою ЗСУ звільнили місто у листопаді 2022 року. Але окупація триває на лівобережжі: від Олешок до Залізного Порту.

Там зараз:

• системні катування в катівнях — переважно у школах, поліції, адміністраціях;
• викрадення цивільних — особливо ветеранів, вчителів, підприємців;
• відсутність медицини, комунальних послуг, роботи;
• повна ізоляція — зв’язку майже немає, гуманітарної допомоги теж.

На звільнених територіях ситуація теж критична: росія щоденно обстрілює Херсон, Берислав, Козацьке, Нікополь — мирне життя тут неможливе.

Залізний Порт: тиша замість курортного гулу

Залізний Порт — відомий курорт на узбережжі Чорного моря. До 2022 року тут відпочивали сотні тисяч українців щоліта. Сьогодні — це місто-привид. російські блокпости, закрите море, страх на вулицях.

«У нас був бізнес. Тепер — тиша, мовчання, люди зникають уночі. Але ніхто не виїхав. Ми чекаємо Україну», — розповідає місцева жителька.

Що далі?

Україна бореться. І за територію, і за людей. Окупація не стала нормою. І ніколи не стане.  Жителі Півдня — не статистика. Вони — частина України. Частина, яку ми не здамо.

11 років — це занадто. Але ми знаємо: кожен день спротиву — наближає повернення.

📍 Південь — це Україна.
📍 Ми не забули.
📍 Ми повернемося.